— І протримається. Ми тепер допоможемо. Я як книжки на ринку дарувати стала, так баби, що читали, тепер на розі кучковаться стали. Я ним насіння кедра теж дала. Вони посадили. І про травички лікувальні їм розповіла. Баби говорять:

— Треба чогось робити. Звичайно, ми мужиків бити не будемо, як одна там на розі передбачала... А дитям подумаємо від кого народжувати.

— Це як же, Галина? — здивувався Микола Федоровіч. — У вас вже і партосередок своя?

— Та не. Яка ж те вічко? Ми тильки трошки на розі постоїмо, погутарим за життя.

— А бити чоловіків навіщо збиралися? Якими аргументами керувалися?

— Як якими? Чого ж вони? Давай народжуй їм дитяти, ми народжуємо — а гнізда для наших пташенят німа. А коли не можеш гніздо робити — так чого ж просиш дитяти? Яка ж баба задоволена мужиком буде, коли на очах її дитяті неприкаяне мається. Вчителька до нас вже двічі приходила. Говорить вчителька, якись чинник психічний їм мешае в себе повірити, все кредит від якогось фонду чекають заморського. Синдром говорить це. Невіри в себе. Причини різні цей синдром психический придумує, щоб гніздо не вити.

А ще вчителька бабам розповіла, що цей кредит через скількись рочків віддавати треба. Може через двадцять, може через тридцять, не запам'ятала я. Тільки запомнила — віддавати їм треба буде трошки більше, ніж вони дають. Отже ж виходить, мужик нинішній дітей своїх продавати став?

— Чому таке порівняння, Галина?

— Ну, як же — чому? Зараз мужики опростофилились, грошей собі займають. А віддавати ті гроші кому припаде? Діткам, які зараз зовсім маленькі, отдавать припаде позика той. Так, діткам, яки ще і не народилися. Та ще трошки більше, ніж дали, віддавати доведеться діткам нашим. Як баби розуміти таку картину майбутнього сталі, так і стали звіріти за діток. Морди бити мужикам побажали. А я подумала не треба нам допомоги нізвідки чекати, пора самим допомагати їм бідненьким. Я як попробовала один раз ковбаси заморською, так все серце слезами облилося, і сильно так захотілося шматок українського сала тому, хто ту ковбасу робив, послати і ковбаски домашней. Божешь милостивий мій. Вже і не представляют люди в країнах цих, яка ковбаса має бути. Не можна від таких кредит брати, погані те гроші будуть, користі від них не буде, тильки шкода одна. А бити, яж говорю, це тильки одна пропонувала всіх мужиків отлупцевать, не погодилися баби. А чого погоджуватися? Так і останній розум відбити можна. І так баби друг дружці розповідають, каку мужики їх погане життя влаштували. А я хвалюся, говорю, мій вже за розум взявся. Гніздо робить зібрався.